Масштаби події

Загалом, збоку гучна заява Зозулі має не надто серйозний вигляд. Який наразі статус у Романа-футболіста? Не більше, ніж запасного гравця збірної для її розширеного списку, та й то – за заслуги минулих років. Гравця, якого попереднього разу викликали до табору головної команди лише для моральної підтримки самого футболіста і, власне, суто в його, а не командних, інтересах. Гравця, який не має наразі і не матиме жодних шансів потрапити до заявки збірної найближчим часом, коли ми гратимемо з Мальтою та Фінляндією в червні, тому що банально не грає наразі у футбол. І при цьому гравець у такому становищі говорить про рішення призупинити кар’єру в збірній…

Цілком логічною в цьому випадку могла би бути така реакція на цей суворий пост Зозулі у Фейсбуці: ви просто прогортаєте стрічку новин донизу, і пропускаєте повз щойно прочитане та побачене. Але це в тому випадку, якщо ви налаштовані говорити суто про гру, винятково про команду та результат. Утім, варто розуміти, що Зозуля для українців – уже давно не просто футболіст, а щось більше: уособлення людяності й патріотизму, приклад для наслідування для людей всієї країни (не лише в межах спорту), великий подразник для "вати", в якої викликає лють його любов до своєї країни, що проявляється передусім у його діяннях, а не гоноровому пустослів’ї. А тому кожне слово, пост, інтерв’ю чи вчинок Романа приковує увагу тисяч. І цей, черговий неоднозначний не може залишатися без уваги. Як правильно реагувати на рішення Зозулі: підтримувати, поставитися з розумінням та повагою, кепкувати чи саркастично усміхатися – особиста справа кожного. Але якщо говорити суто про футбольну складову, то все ж складно зрозуміти головне – мотиви для цієї заяви.

Головне "але"

"Зараз я чудово розумію, що я не є гравцем рівня збірної…", "Тільки найсильніші та кращі повинні бути у лавах збірної. Це моя особиста думка. Я не хочу бути людиною, яка буде займати місце молодого та талановитого гравця…", "Коли в мене буде достатньо ігрової практики…". Всі ці уривки тексту авторства Зозулі навіюють, на жаль, певне несприйняття. Причина – особиста думка футболіста щодо власного рівня не може бути об’єктивною та визначальною в таких питаннях, як формування складу збірної. Складається враження, що Роман добряче натерпівся під час попереднього перебування в таборі збірної з точки зору реакції ЗМІ та вболівальників. І тепер, незадовго до чергового збору головної команди, вирішив, що теоретично можливе повторення ситуації вдарить по ньому з новою силою. Будучи справді не просто футболістом, і, маючи найщиріші почуття до цієї команди, як уособлення країни у футболі, Роман навряд чи зміг би спокійно пережити спроби зацькувати його ще раз. Усе це зрозуміло. Але при цьому він вирішив, що може сам ухвалювати такі рішення. Що йому видніше.

Правду кажучи, непросто зрозуміти, чим керувався Зозуля. Насамперед, варто зазначити, що тренерському штабові команди в будь-якому разі краще знати, чи потрібен у колективі Зозуля під час найближчого збору. І футболіст має усвідомлювати, що найоб’єктивніші рішення (ті, за яких несуть відповідальність по-справжньому, а не на словах) в інтересах збірної мають ухвалювати винятково представники тренерського штабу. Тим паче, не так давно сам Андрій Шевченко, відповідаючи на критику щодо запрошення футболістів без ігрової практики, зазначив, що футболіст без ідеального ігрового тонусу може видати один окремо взятий поєдинок сильніше, ніж це зробить його колега зі статусом незамінного у своєму клубі. Передбачати ж такі речі має саме тренер, а не футболіст. До того ж, саме перебування Зозулі в таборі збірної (мова не про заявку на матчі!) апріорі не могло би комусь нашкодити – лише навпаки. Позаяк, очевидним є той факт, що як тільки Зозуля отримає необхідну ігрову практику в новому сезоні, він тут-таки отримає передумови до нового виклику від Андрія Шевченка. Бо попри різні розмови щодо ігрових здібностей цього нападника, його рівень дозволяв бути потрібним збірній упродовж не одного року, при різних наставниках та завданнях. До того ж, уявіть собі ситуацію, коли схожі заяви і рішення дозволяли би собі й інші кандидати у збірну? Це було би схоже на вакханалію. Ймовірно, над Романом таки взяли гору емоції…

Чому мовчання – золото

Цікаво й те, що якби Зозуля нічого не писав у Фейсбуці, то нічого б і не змінилося. Наразі він заявив про призупинення кар’єри у збірній настільки гучно, як лише міг це зробити, бо його висловлювання відразу ж поширилося ЗМІ. Втім, фактичне "призупинення", яке здається все ж реальнішим сценарієм, ніж запрошення від Андрія Шевченка найближчими днями, мало би природнішій вигляд: тренерський штаб просто не розраховував би на виконавця, який взагалі не грає останнім часом. І чи була би це великою трагедією для Романа, зважаючи, що він у такому разі пропустив би за цілком зрозумілих усім обставин (в яких, до слова, немає його вини) всього один офіційний матч збірної? Адже літнє трансферне вікно вже не за горами, а наступний свій матч у відборі Україна зіграє у вересні. Тому до того часу Зозуля матиме шанс працевлаштуватися та почати нарешті збагачуватися ігровою практикою. Якщо ж Роман розумів, що він усе ж може отримати ще одне запрошення, від якого віятиме милостинею, то, ймовірно, логічніше було би залишити свою відмову від подібного сценарію в межах розмови з тренером, який неодмінно зрозумів би позицію Зозулі без жодних проблем. Натомість, Роман своєю публічною заявою дам привід всім недругам зробити те, від чого він, власне, хотів втекти, вирішивши призупинити кар’єру в збірній – занурити персону Романа в центр навколофутбольної уваги, а друзям – причину знову його шкодувати.

У житті Зозулі останнім часом було занадто мало футболу, і занадто багато – розмов та обговорень. Які йому точно набридли. Ось чому варто було просто займатися своєю справою і вчинити не так емоційно: якщо б його викликали до збірної навіть за такої клубної ситуації – треба було їхати. Якби виклику не було – мовчки працювати над своїми проблемами та отримати поштовх до того, аби заслужити виклик у збірну наступного разу. Алгоритм дій був простим, але Роман обрав складніший шлях. Йому не звикати. У нас же можуть бути причини не розуміти цей останній його вчинок. Але на підтримку ця людина заслуговує – вкотре його наміри мали на меті допомогти. Чи вийшло – покаже час.

Анатолій Волков, Football.ua